ГоловнаПро ІнститутДПДГ «Красноградське»Історія станції

Історія ДПДГ «Красноградське»

Красноградська дослідна станція

Костянтиноградське дослідне поле організовано Полтавським губернським земством у 1910 р. для обслуговування посушливої південно-східної частини Полтавської губернії. З цією метою поблизу міста Костянтиноград (2 км) на правому березі річки Берестова на підвищеній території, відкритій південно-східним вітрам та суховіям земство орендує ділянку землі площею 60 десятин. Висота над рівнем моря становить 160-180 метрів. Рельєф місцевості — головним чином рівнинне плато.

Костянтиноградське дослідне поле існувало з 1910 до 1920 рр. Площі під сільськогосподарськими культурами в колишньому Костянтиноградському повіті розподілялися таким чином: ярої пшениці — 48%, ячменю — 25%, озимого жита — 19%, вівса — 5%, проса — 2%, гречки — 1%. Озиму пшеницю висівали рідко, а посівів цукрових буряків, соняшнику, кукурудзи не було зовсім.

Першим завідувачем дослідного поля і автором ряду наукових розробок був С.В. Скондраков, який займався проблемами одержання стабільних і більш високих врожаїв озимого жита при безпаровому вирощуванні, а також радикальної боротьби з надзвичайною засміченістю, виснаженням «дикістю» полів. За такою програмою дослідне поле працювало з 1914 до 1919 рр. В 1920 р. робота станції призупинилась, а з 1921 р. до 1924 р. вона працювала як Костянтиноградська сільськогосподарська дослідна станція.

З 1925 р. станція отримала статус Красноградської районної сільськогосподарської дослідної станції. Але нова наукова програма була складена без врахування перспектив розвитку крупного соціалістичного сільського господарства, тому в 1931 р. більшість дослідів було закрито. З 1931 до 1935 рр. станція зазнала багатьох організаційних змін, які негативно позначилися на її роботі. Деякий час (1935-1936 рр.) станція працювала як Всеукраїнська науково-дослідна станція зернобобових культур.

З переходом в 1936 р. у підпорядкування Українського науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства почався розвиток станції як основної експериментальної бази цієї установи. Офіційно станція дістала назву Красноградська дослідна станція Українського науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства.

На станції працював великий колектив наукових співробітників на чолі з академіком Б.М.Рождественським. Одержаними експериментальними даними було доведено, що частина положень травопільної системи землеробства В.Р. Вільямса в умовах регіону були дещо хибними. Так, використання пласта багаторічних трав в умовах Степу України є доцільними при використанні під озиму, а не яру пшеницю, а пласт з-під люцерни, заораний влітку після першого укосу, краще діє на відновлення структури ґрунту, ніж при пізньому осінньому заорюванні.

У 1935 р. розпочалася селекційна робота з зернобобовими культурами горохом, чиною, квасолею, сочевицею, нутом, а дещо раніше (з 1934 р.) з соєю. Було зібрано багатий вихідний матеріал, представлений місцевими зразками, виділено перспективні номери. Вже в 1938 р. на державне сортовипробування передається 5 сортів сої гібридного походження: Квітка, Норма, Правда, Праця, Киянка, вивчення яких було перерване в 1941 р.

Початок селекції зернобобових культур пов’язаний з роботою кандидата сільськогосподарських наук О.Ф. Борозенця. Трикратним масовим добором зі зразка невідомого походження він вивів сорт чини посівної Красноградська 1 (у 1940 р. районований у Вінницькій, Запорізькій, Харківській, Хмельницькій областях). Селекцією зернобобових культур в довоєнний час керував професор С.І. Чорнобривенко, який започаткував наукові основи селекційного процесу.

Красноградська дослідна станція

В післявоєнні роки (з 1944 по 1955 рр.) станція продовжує працювати як Красноградська селекційно-дослідна станція. Нечисленний науковий колектив в післявоєнний період вивчав агротехніку озимої і пшениці, багаторічних і однорічних трав, гречки, займався селекцією зернобобових культур (О.П. Борозенець, А.І. Чернецький, В.П. Сувора, А.І. Сувора, К.М. Коваль). Вивчались також прийоми підвищення врожайності гречки.

У 1956 р. станція ввійшла до складу Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи. Земельна площа станції зросла до 1500 га, розпочалось будівництво житла, виробничих службових приміщень. На станцію було покладено завдання здійснювати методичне керівництво і контроль за вирощуванням гібридного насіння кукурудзи в насінницьких господарствах, що належать до першої групи Харківської, Полтавської та Сумської областей. Крім того, розпочалися роботи з селекції кукурудзи, вирощування самозапилених ліній, необхідних для виробництва гібридного насіння. Продовжувалися роботи з вирощування елітного насіння зернових та зернобобових культур.

В 1961-1963 рр. було закладено два стаціонарних досліди з метою вивчення агротехнічних основ побудови раціональних сівозмін та систем удобрення культур в умовах північного Степу України (А.І. Чернецький).

Найбільш успішними в науково-дослідній та виробничій діяльності станції були 70-80 роки минулого століття (директор Г.М. Білоус) — побудовано новий науковий корпус, і котельню для центрального опалювання, кукурудзопереробний завод потужністю 250 т насіння за сезон, механічну майстерню, навіси для зберігання техніки, ферму для великої рогатої худоби на 150 голів, спортивний зал та близько 200 нових квартир.

На базі багаторічних досліджень в стаціонарних дослідах визначено кращі попередники основних польових культур — озимої пшениці, кукурудзи та цукрових буряків, показано високу ефективність парів, зайнятих бобово-злаковими сумішами, багаторічними бобовими травами на один укіс, а також горохом і кукурудзою на зелений корм. Розпочалося вивчення сівозмін з короткою ротацією, альтернативних (біологічних) систем землеробства, забезпечують одержання високоякісної продукції, підвищення родючості ґрунтів та збереження екологічної рівноваги. Вивчається ефективність систем органічних і мінеральних добрив, раціонального насичення сівозмін цими добривами, а також їх поєднання і застосування в розрізі культур та полів (Є.М. Лебідь, І.Ф. Сокрута, В.С. Чумак, Г.М. Білоус, Є.О. Теплицький).

Протягом останніх десятиріч плідно розвивається селекція зернобобових культур. Ефективною працею кількох поколінь селекціонерів (О.П. Борозенець, К.М. Коваль, А.І. Сувора, А.І. Клиша, Ю.Ф. Кірічек, Г.Т. Бершак, Л.Г. Білявська) створено та передано у виробництво багато високоврожайних сортів зернобобових культур:

Відділом технології вирощування кукурудзи проведені багаторічні дослідження з вдосконалення прийомів технології інтенсивного вирощування кукурудзи на зерно (В.П.Сувора, Ю.М. Пащенко, В.В. Хмара), а також технології сушки і зберігання насіння (В.А. Польовий), вирощування батьківських ліній кукурудзи (П.М. Сотніков).

Вивчена і дана оцінка різним технологіям вирощування кукурудзи, які в свій час рекомендувалися виробництву:

  1. індустріальна,
  2. інтенсивна,
  3. малогербіцидна зі стрічковим та підгрунтовим внесенням гербіцидів,
  4. гребенева технологія при ранній сівбі.

Для ефективного знищення бур’янів вивчено та рекомендовано регламенти застосування цілого ряду базових страхових гербіцидів при вирощуванні кукурудзи: ерадикан, ацетал, лассо-атразин, рамрод, тітус, прім-екстра, дуал, трофі, харнес, фронт’єр, стомп, мерлін, бюктріл, парднер, діален, камбіо, мілагро, майс-Тер та багато інших.

На станції широко вивчалася можливість ефективного знищення бур’янів шляхом підгортання рослин в найбільш оптимальні строки (раннє пригортання) із застосуванням модифікованих лап-загортачів з регулювальними пластинами, що дає можливість змінювати висоту земляного валка залежно від фази розвитку рослин кукурудзи та бур’янів (В.В. Хмара).

Особливу увагу протягом багатьох років науковці приділяли вивченню сортової агротехніки різних за біологічними властивостями гібридів кукурудзи, їх реакції на попередники, обробіток ґрунту, строки сівби (Ю.М. Пащенко). Значну цінність мають дослідження з конкурентоспроможності гібридів кукурудзи різних груп стиглості в певні періоди розвитку бур’янів та її регенерації після їх видалення (Ю.М. Пащенко, В.В. Хмара).

На станції проводяться багаторічні дослідження реакції озимої пшениці, озимого жита, озимого ячменю, тритикале на строки сівби, а також особливостей формування їх зимостійкості, врожайності та якості зерна. Встановлено кращі строки підживлення рослин озимої пшениці, ефективні прийоми знищення бур’янів та боротьби з хворобами рослин. В останні роки значна увага приділяється вивченню проблем підвищення якості зерна озимої пшениці у зв’язку з різним енергонасиченням сучасної технології вирощування (С.К. Грузинов).

За результатами наукових досліджень, проведених на дослідній станції, захищено чотири докторські дисертації: Є.М. Лебідь (1987), А.І. Митрополенко (1992), А.І. Клиша (1993), В.С. Чумак (2001). Підготовлено більше 10 кандидатських дисертацій. В останні роки захистили кандидатські дисертації з селекції зернобобових культур Т.В.Невмивако, Н.І. Шокало, О.М. Коваль, по землеробству — О.І. Цилюрик.

З 2011 р. станцію перейменовано в ДПДГ «Красноградське» Інституту зернових культур НААН України.

Красноградська дослідна станція

Науковці дослідної станції підтримують постійний зв’язок з виробництвом, забезпечуючи господарства ефективними технологіями вирощування кукурудзи, озимої пшениці та інших польових культур. На дослідній станції регулярно проводяться обласні та регіональні семінари агрономів, керівників господарств. На дослідних ділянках та полігонах, зайнятих кукурудзою, озимою пшеницею, ярим ячменем, зернобобовими, спеціалісти переконуються в перевагах кращих сортів та гібридів, ефективних прийомах їх вирощування.

Статут ДПДГ Красноградське